Продовжуємо традиційну рубрику «Люди, які творять факультет наук про здоров’я», в якій ми ділимось історіями наших студентів, випускників та викладачів.

Чому соціальна робота – це глибокий і надважливий пласт діяльності, без цього напрямку наше суспільство не зможе бути повноцінним. Про розуміння того, як корисно застосовувати знання, здобуті на освітніх програмах, розвиток важливих напрямків та особисте зростання, говорили з Орестом Цебенко. Тож знайомтесь, Орест Цебенко, випускник магістерської програми «Технології та інновації в соціальній роботі», координатор «Лабораторії волонтерства» у Деканаті студентського життя.

­­­Вітаю, Оресте, розкажіть, як ви дізналися про УКУ і яким було ваше знайомство з університетом?

З цим у мене все просто. Ще коли я навчався в п’ятому класі, ми з батьками ходили до УКУ на Літургію, на Свєнціцького. Вже відтоді у мене було бажання вчитися тут. З мрією вчитися в УКУ я йшов до одинадцятого класу. У випускних класах школи я прийшов сюди, щоб подивитись на кампус на Козельницькій і впевнився в тому, що хочу вчитись лише тут. Коли я склав ЗНО, я подавав свої документи лише в УКУ. Інші університети я навіть не розглядав. Я вагався між чотирма різними програмами та, зрештою, вибрав історію. Після закінчення бакалаврату я вступив на магістерську програму «Технології та інновації в соціальній роботі».

Чому ви обрали магістерську програму з соціальної роботи?

Склалось так, що коли я вступив до УКУ, то доєднався до студентської організації «Відлуння». Тоді ми працювали волонтерами в школі-інтернаті №2 (міста Львова). На другому році свого навчання я очолив організацію «Відлуння». Я зрозумів, що волонтерство мене захоплює. Для мене завжди було близьким соціальне служіння і соціальна сфера. Усе розпочалось із роботи з дітьми-сиротами. Згодом я почав глибше і більше цікавитись волонтерством, дізнаватись все про волонтерський рух. На другому курсі я також зрозумів, що мені не байдужі соціальні тематики. Тоді ж, на другому курсі, я познайомився з організацією «БУР» (будуємо Україну разом). Так мене заполонив світ волонтерства. Перше знайомство з кафедрою соціальної роботи відбулось під час проєкту «Волонтерський оскар», де я отримав нагороду в номінації «Робота з дітьми».  Тоді почав цікавитись навчанням на програмі з соціальної роботи. І на другому курсі бакалаврату з історії я хотів пов’язати своє життя із сферою соціальної роботи. Тож я закінчив бакалаврат з історії та вступив на магістратуру з соціальної роботи.

Які були ваші очікування від магістерської програми чи справдились вони в часі навчання?

Ще на третьому курсі бакалаврату мене, як керівника організації «Відлуння», цікавило управління волонтерством, свого роду менеджмент волонтерської діяльності, координаційна робота тощо. Коли я побачив перелік предметів, які вивчають на магістерці з соціальної роботи, то одразу зрозумів, що це і є ті знання, які необхідні мені. Не так, щоб зрозуміти педагогічний і психологічний підходи у роботі з людьми з вразливих груп, а вивчити те, що допоможе мати навички менеджменту соціальної роботи, управляти проєктами, які покликані вирішувати різні соціальні проблеми. Це все я побачив на магістерській програмі. Мої очікування збулися, адже впродовж навчання у нас були курси з: управління проєктами, організованого лідерства, навичок фасилітації. Я розповідав друзям про те, які цікаві та змістовно наповненні предмети ми вивчаємо на магістерці. Пишаюсь тим, що міг пояснювати своїм друзям, що соціальна робота – це не лише допомога знедоленим, а значно вищий рівень розуміння того, як має будуватись робота для того, щоб вирішувати різні соціальні проблеми в суспільстві. Це дозволяє ширше дивитись на соціальну сферу загалом, розуміти, з якими викликами треба працювати та знати, в чому конкретно я можу бути корисним.

Можете трохи розповісти про свій магістерський проєкт, яка була тема вашої дипломної роботи?

Як я вже говорив, що з початку навчання в УКУ я цікавився волонтерством. Тож коли вступив на магістерську програму, в мене одразу була ціль писати про волонтерську діяльність. Називалась моя робота «Формування соціальної згуртованості територіальної громади завдяки волонтерській діяльності».

Як вплинула війна на дослідження, які виконували в рамках магістерського проєкту?

Дійсно, дослідження я проводив у воєнний час. Це було доволі цікаво. Велика частина того, що я написав, стосувалась 2022 року, року повномасштабного вторгнення. Це був час переосмислення волонтерства, який показав нам те, який є рівень організованого волонтерства. Я досліджував три територіальні громади: Жовтанецьку, Смизьку, Стрілківську. З цими громадами я був знайомий ще до повномасштабного вторгнення. В час війни я побачив ширшу картину волонтерства та соціальної згуртованості мешканців перелічених громад. Результатом або продуктом моєї роботи було формування дорожньої карти підтримки волонтерського руху в територіальних громадах. У 2022 році я побачив, що в громадах, на різних рівнях, можна спостерігати кроки, які формували соціальну згуртованість, це були кроки підтримки волонтерського руху з боку інституційних організацій та мешканців громади. І я зміг описати цей досвід у своїй магістерській роботі. Я щиро радів тому, що моя робота була і є на часі, я сам переживаю та спостерігаю як будується, формується досвід, який є в основі мого дослідження. Це було класно відчувати, що моя робота актуальна. Все, що я досліджував і описував, вже відбувалось. І ти по суті в тренді, бо предмет дослідження є важливим для суспільства та країни і втілюється в життя.

Ви побачили як українці ставляться до волонтерів?

Повномасштабна війна показала значний прогрес в розумінні волонтерства та розвіяла певні стереотипи серед мешканців громад. Ми всі подивились на волонтерство під іншим кутом. Рівень довіри до волонтерів та волонтерських організацій зріс. Адже волонтерство продовжило стрімкий розвиток у різних сферах: допомога армії, внутрішньо переміщеним особам, дітям сиротам. В нас збільшилась кількість потреб і відповідно, до потреб зросла кількість волонтерів. Ми всі стали більш згуртованими, що дивно для цілого світу – наскільки українська нація стала згуртованою під час повномасштабного вторгнення. Це феноменально. Цей феномен, який відбувся з волонтерським рухом, це про те, як швидко всі змогли консолідуватись, вирішувати виклики, спільно протидіяти загрозі. Дуже цікаво, що волонтерство розвивається хвилеподібно, але знизу вверх. Кожна криза немов би допомагає зростати та умовно кажучи інституціалізуватись, створюється все більше громадських організацій, волонтерських об’єднань. Ми дійсно спільно творимо громадянське суспільство. Це допомагає нам усім разом протидіяти ворогу, а згодом допоможе відбудовувати Україну.

У чому полягає ваша робота в деканаті студентського життя?

Я координую «Лабораторію волонтерства». Впродовж навчання я багато волонтерив, працював у 10 організаціях, добре знайомий з їх роботою та різними напрямками діяльності. Я пробував різне, щоб знайти своє. Це круто, що я знайшов свій напрям, в якому хочу працювати, розвивати його і зростати сам. Хочу ставати кращим і робити сферу волонтерства досконалішою, як в УКУ , так і в Україні в цілому.

розмову записала Ірина Гумен,

менеджерка з комунікацій Факультету наук про здоров’я