Консультаційний центр «Порадня» – це те середовище безпеки і довіри, де клієнти, які звертаються за підтримкою, можуть бути собою і більше не боятись. Та сьогодні мова йтиме не лише про діяльність «Порадні». Хочемо розповісти вам про людей, які вкладають сили, час і таланти в те, щоб спільно надихати інших, послідовними кроками змінюють суспільство, розвиваються самі та роблять наш світ кращим. Зі слів адміністраторки консультаційного центру «Порадня» Тетяни Тимків, дівчата, які займаються управлінськими процесами у різних напрямках консультаційного центру є не лише опорою, але й розрадою для Тані.

«Ще в час навчання на бакалавраті дівчата здобувають досвід в управлінні, розвивають консультаційний центр та зростають самі. Вони довгий час виконують фантастичну роботу, роблять її дуже ретельно. Це робота, яка не має чіткого графіку. Я сильно полюбила нашу команду і ціную кожну менеджерку», – говорить Тетяна Тимків.

Сьогодні знайомимо вас, дорогі читачі, із нашими студентками, які поєднують навчання на бакалаврській програмі  «Психологія» та працюють менеджерками різних напрямків консультаційного центру «Порадня». Квітослава Хороб – менеджерка напряму “Психологічні групи для студентів УКУ”, та тривалий час менеджерка Кризової Порадні; Вероніка Хавро – менеджерка консультаційної Порадні; Анастасія Чорна – від дня повномасштабного вторгнення і дотепер менеджерка напряму кризової Порадні, а від початку січня ще й менеджерка напряму роботи з ВПО. 

Про вибір програми

Дівчата, вітаю! Розкажіть про те, як ви обрали психологію та вступили на навчання в УКУ?

Вероніка: Думала про навчання на психології ще коли навчалась в школі, у дев’ятому класі. Але коли прийшов час вступати, я довго вагалась, вибір був не простим. Мені брат сказав: «не хвилюйся, залиши вибір на останок». Я послухалась і готувалась до вступних випробувань, та, зрештою, обрала психологію. Для мене УКУ був важливим у плані духовного росту. Я хотіла вийти з університету та бути кращою особистістю, насамперед для себе. Прагнула розвинути і здобути чесноти.

Квітослава: В мене історія вибору психології почалась теж з дев’ятого класу. Саме в той час я захопилась працями Зігмунда Фройда з психоаналізу та сновидінь. Вже тоді я зрозуміла, що пов’яжу своє життя з психологією. В мене не було сумнівів та інших варіантів, я не уявляю себе в іншому місці, на іншій спеціальності. Вступати вирішила в УКУ, бо по-перше – в УКУ нема корупції, по-друге – тут всі справді вчаться. Я вступила і навчаюсь не для галочки і диплому, який потім буде лежати на полиці. Я хотіла вчитись та мати середовище людей, які вчаться, з якими можна буде вести діалоги та дискусії. УКУ плекає західну психологічну традицію. Тут гарне співвідношення теорії і практики. Багато наших викладачів є практикуючими фахівцями і вони діляться зі студентами історіями з власного досвіду. Це дуже цікаво і процес побудований дуже гарно.

Анастасія: В десятому класі, коли я почала міркувати над вступом, коли нам презентували навчальні програми із різних закладів вищої освіти. Моя мама якось розповіла мені про курси психології в УКУ, мені стало цікаво і я зареєструвалась та відвідала це навчання. До того я не розглядала себе в сфері психології, але після курсу я почала більше цікавитись. Мене захопила психологія, як працює людський розум, яким чином ми поводимось, що є причиною наших думок та емоцій, з чого ми складаємось… Ще тоді я зрозуміла, що буду вступати в УКУ. Тут дуже якісна освітня програма. Ще одним важливим моментом є те, що тут працює науковий підхід. Нам не лише подають теорію, але й вчать як із нею взаємодіяти, як аналізувати, до яких джерел звертатись, як писати наукові роботи. Окрім теорії нас вчать критично мислити. Власне, в нас на програмі зростають цікаві дослідницько-орієнтовані психологи, я можу з впевненістю сказати, що вони будуть не лише добре консультувати, але й приноситимуть у психологію нові знання і досвід. Це те, чим ми займаємось на бакалаврській програмі.

Робота у консультаційному центрі «Порадня»

Розкажіть про вашу роботу у консультаційному центрі «Порадня» та як ви її поєднуєте з навчанням?

Вероніка: Спочатку я хвилювалась, як я буду поєднувати два серйозні пласти діяльності. Але завдяки Тетяні Тимків, нашій керівниці та менеджерці консультаційного центру «Порадня», ми все встигаємо. Таня нам дуже допомагає, бачить коли хтось із нас потребує допомоги чи відпочинку, пропонує підтримку та пораду у вирішені завдань. В УКУ навчання побудоване так, що ми можемо виділити час на додаткову діяльність. Я вважаю, що це дуже добре, бо людина не має бути сконцентрована лише в одному напрямку діяльності, адже так вона починає бути віддаленою від середовища, у якому перебуває. Тому добре, що ми можемо поєднати навчання з роботою в проєкті.

Квітослава: Всі кажуть, що в УКУ тяжко вчитись. Я б радше посперечалась із цим твердженням. Дійсно багато матеріалу і є певна конкуренція, бо всі вчаться. Але якщо порівняти з іншими університетами, в яких навчаються мої друзі, то тут адекватний рівень навантаження – ми не маємо 5-6 пар на день. Так, ми маємо багато завдань, але в нас є час, який ми можемо раціонально використовувати. Тож у вільний від навчання час я працюю чи радше займаюсь волонтерською діяльністю в «Порадні». Я є координаторкою психологічної групи для студентів УКУ. Інтенсивне навантаження та багато завдань у «Порадні» – це два-три тижні на семестр, інший час менш завантажений. Найбільше потрібно ресурсу на початку, коли групи лише запускаються, а далі вже не складно. Не можу однозначно відповісти чи складно поєднувати навчання з роботою, бо все залежить від розподілу навантаження. Але я підтримую те, що сказала Вероніка. Наша керівниця Таня – надзвичайна, працювати б з нею все життя. Бо навіть коли я за станом здоров’я не змогла працювати, Таня підхопила роботу та врятувала процес запуску групи на весняний семестр. 

Анастасія: Погоджуюсь з Квітославою, що поєднувати навчання і координаційну роботу в «Порадні» буває по-різному складно. Я є координаторкою «Кризової Порадні» та проєкту для ВПО, мій графік є гнучким – працюю в зручний для мене час, зазвичай онлайн. Інколи буває, що ми сідаємо спільно впорядковувати документацію та листуватися з різними людьми. Це стрибкоподібне навантаження. Не можу сказати, що це тяжко, тому що Таня завжди нагадує нам подбати про себе. В нас дуже хороша співпраця, ми з дівчатами на різних напрямках, але в нас є людина, на яку ми можемо покластися, делегувати свої обов’язки та загалом відчуваємо турботу про нас.

Дівчата, скажіть мені про те, які знання і навички ви здобуваєте в ролі менеджерок «Порадні»?

Вероніка: Я є менеджеркою в консультаційному центрі «Порадня», де отримують безкоштовні консультації як працівники, студенти, так і гості УКУ. Тут я вчуся дотримуватися етики. Це відчутна різниця, коли під час навчання нам розповідають про важливість дотримання правил професійної етики та коли ти на практиці бачиш, як важливо дотримуватись цих правил. Непотрібно цього недооцінювати. Важливим є вміння взаємодіяти та спілкуватись з людьми, висловлювати свою думку чітко. Навіть коли я припускаюсь помилки, потрібно вміти її визнати і сказати щиро “в очі” співрозмовнику про те, що я все вирішу та подякувати за розуміння. Це навики цінування роботи інших людей. Для мене також цінно, коли мою роботу цінують і супроводжують. І ще один навик – я вчусь користуватись різними офісними програмами, в яких здавалось би все просто і зрозуміло, але виявляється є багато цікавих функцій, які полегшують виконання певних завдань, роблять роботу комфортнішою.

Квітослава: Я координую психологічні групи для студентів. Волонтерити в «Порадні» я почала ще з минулого курсу. Мій найбільший навик, який я здобула в цьому проєкті – вміння дотримуватись етичних норм і конфіденційності. Ми маємо багато документації, яка підтверджує те, що усі, хто звертаються до «Порадні» можуть не хвилюватись про конфіденційність та етичність.  Я побачила, як працює психологічний центр в контексті збереження етичних професійних норм. Я також здобула багато навичок у роботі з документами, базами даних. І важливим також є те, що робота, яка передбачає багато спілкування з людьми, розвиває комунікабельність. Інший інсайт, який я отримала – про те, що коли існує пропозиція, то на пропозицію має бути попит. Я зрозуміла, що як би ти добре не виконував свою роботу, але коли з якихось причин люди не хочуть звертатись за консультуванням, то ти не можеш вплинути на динаміку звернень. Це слушний момент зрозуміти, що є речі, які від тебе залежать, а є – які від тебе не залежать. Я вдячна Тані, бо вона має з нами гарний контакт, заспокоює, підтримує і пояснює багато речей.

Анастасія: Я прийшла в «Кризову Порадню» 26 лютого 2022 року, коли цей проєкт лише стартував. Серед психологів розіслали клич про те, що потрібні менеджери, люди, які можуть допомогти організувати і запустити процес. Я тоді була менеджеркою, але в мене було менше обов’язків, я працювала більше з консультантами. В цій роботі я зрозуміла, що маю адміністраторську жилу, тому що мені вдається організувати роботу: створити розклад, написати консультантам, зібрати усіх. Мені все це легко вдавалось і з часом я брала на себе більше відповідальності. Найпрактичнішою моєю навичкою є робота з людьми – це те, чого не можна навчитись спеціально, скільки б курсів і тренінгів не проходили. Я не уявляю, як можна скласти курс про те, як працювати з людьми. Такі знання і навички здобуваються лише в “польових умовах”, і я здобула це завдяки роботі в проєкті. Інше, що я теж навчилась в «Порадні», я можу бачити приклади праці від фахівців. Я працюю з заявами, звітами, і бачу як працювали з людьми фахівці, та можу почерпнути щось для себе. У мене формується особистий досвід розуміння того, як слід працювати з клієнтами, будувати речення, реагувати на запити клієнта, не боятись допомагати людям.  Ще однією корисною навичкою, яка формується завдяки роботі в проєкті, є робота з даними. Психологу важливо вести документацію, сортувати та складати все так, щоб потім не було «каші». Адже треба знати норми та вміти їх виконувати. І остання навичка – вміння вирішувати спонтанні проблеми. Буває, що в чаті виникає проблема і потрібно швидко і коректно на неї реагувати. Окрім практичної, в нас є наукова складова діяльності, ми готуємо публікації та створюємо пости, де потрібно пояснювати людям складні речі простою і зрозумілою мовою.

Життя в часі війни

Як ви даєте собі раду та знаходите ресурс допомагати іншим під звуки повітряних тривог, живучи в умовах воєнного часу?

Вероніка: Напередодні нового року коли були сигнали тривог і працювала ППО, я була налякана. Звичайно, що не так, як це було перші рази. Але того дня наша з Квіткою (Вероніка та Квітослава є одногрупницями – авт.) група писала модуль з Експериментальної психології, одразу після закінчення повітряної тривоги. В той час у мене вдома вимкнули електроенергію.  І я розумію, що маю дуже мало часу, щоб знайти місце, де є світло та маю встигнути виконати завдання модулю. Я знала, що в Центрі Шептицького все би мало працювати, тож витратила близько 45 хвилин на дорогу пішки. Коли я потрапила в ЦШ залишалось 12 хв до закриття тесту, тривалість якого 8 хвилин. Я заспокоїлась, сконцентрувалась та написала тест, а одразу після тесту вже мала роботу в «Порадні». Працювала впродовж кількох годин над перевіркою документації. Таня ще тоді зауважила, що я поводжусь як істинна працівниця, на мене не впливало ніщо. Хоча після того дня я почувалась виснаженою. Думаю, що ми всі маємо схожий досвід роботи в стресових ситуаціях. Минулого семестру я навчалась на курсі Історія та теорія сучасних воєн. Знаю, що важко жити в такому часі, але війна не має сильно впливати на наші емоції, адже ми усі маємо обов’язки і відповідальність перед собою, рідними. І це відчуття обов’язку не дозволяє зламатися. Маємо підтримку, в «Порадні» – від Тані, в навчанні – від викладачів. Всі розуміють, що є труднощі і ми зі всім можемо впоратись, якщо потрібно, буде довший реченець. Все зробимо, лиш би ми могли спільно дати собі раду з різними труднощами.

Квітослава: Найбільшою моєю проблемою в часі війни стала відсутність електронергії. Я адаптувалась до тривог, навчилась орієнтуватись та розрізняти коли слід вчасно йти у сховище. Я живу за містом і відсутність електроенергії стала для мене найсерйознішою проблемою. Весь грудень я провела в Центрі Шептицького і я щодня вчилась в бібліотеці або в корпусах, де є генератори. Але моїми правилами адаптації до ритму життя під час війни стало те, що я навчилася моніторити свій стан і регулювати процес робота-відпочинок. Коли траплялися складні повітряні тривоги та важкі наслідки після них, я давала собі час відпочити. Пам’ятаю момент, коли у мене була пара після того, як неподалік мого населеного пункту влучила ракета. Я не могла на тій парі вчитись, бо мені було не дуже добре. І я вирішила відключитись від онлайну та лягла спати. Це те, що було мені потрібно. І моя порада усім людям в час війни, звертати увагу на свій стан і бути уважним до себе.

Анастасія: Я не можу насправді сказати наскільки погано працювати в умовах невизначеності, бо швидко адаптовуюсь до умов середовища. Коли почались відключення електроенергії, я зрозуміла, що мені треба було добре знати на скільки швидко і до котрої години я маю виконати роботу. На щастя, я живу в колегіумі й тут були менші проблеми зі світлом. Але я стала рідше приїжджати додому, де вимикали електроенергію надовго, а  мені треба було виконувати завдання і працювати. Тож проблема була не в моїй успішності та організованості, а в тому, що я менше бачуся з рідними, це трохи гнітило. Серед усієї невизначеності воєнного часу робота в «Порадні» стала для мене якорем. Потрібно відкинути всі тривожні думки і гадки про те, що і як буде, а доводиться перебувати у моменті тут і зараз. Від цього я заспокоювалась. Навчилась добре розрізняти коли я не хочу працювати і коли я не можу працювати. я виробила звичку: коли мені погано, зупинитись і подумати чому мені погано і що я можу з цим зробити. Не мучити себе, не дотискати до останнього, а сісти і подивитись, що ти відчуваєш та можеш зробити, на що можеш вплинути. І це допомагає розставити пріоритети, зрозуміти свої можливості. 

Варто також сказати про частину роботи з ВПО. Найперше завдання – організувати психологів-консультантів та дивитися за ними теж. Бо робота з внутрішньо переміщеними людьми є ресурсозатратною, відрізняється від звичайного консультування. Тут психологи стикаються з  дуже травматичними подіями і легко згубити запас енергії та ентузіазму. Тому ми просимо консультантів не забувати про себе. Якщо наші консультанти будуть втрачати ресурс, їх послуги теж можуть мати якісні втрати, а це вже серйозні наслідки. Новий виклик для психологів в часі війни – не забувати дбати про себе. Бо традиційна терапія – це коли ми стикаємось з буденними проблемами, в цій терапії легше знайти можливість відновлення. Але коли консультант, до прикладу, працює кілька годин з людиною, яка пережила панічну атаку чи втратила рідних, то в таких випадках важливо консультанту орієнтуватись у своїх силах. Я помітила, що зараз багато травма-фокусованих напрямків терапії, які вплітаються у всі можливі напрямки терапії, бо це актуальний запит, з яким усі працюють. В нас навіть на парах викладачі стараються вплести цей напрям в навчання. Бо сучасні травматичні події зачіпають усіх українців і впливають на усіх нас. То мабуть тепер доцільно вплітати травматерапію в звичайну терапію. Це ті запити, які будуть актуальними, стають частинами звичайного життя і полем для підготовки майбутніх фахівців. 

розмову записала Ірина Гумен

менеджерка з комунікацій Факультету наук про здоров’я